НАЗАД

Поняття літературної мови

Українська мова – слов”янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:
А) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;
Б) у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних одиницях.
Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу , всі сфери його суспільної діяльності.
За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.
(Приведіть приклади використання літературної мови.)
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.
Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літератуної мови був І.П. Котляревський – автор перших високохудожніх творів українською мовою („Енеїда”, „Наталка Полтавка”, „Москаль-чарівник”). Він першим використав народорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.
Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше „своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови...” Традиції Т. Шевченка у розвитку української літератрної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші писменники.
В основу української літературної мови деякі письменники й до Т.Шевченка намагалися покласти живу народну мову, але це мало переважно діалектний характер:
-- Мова І.Котляревського спиралася на полтавську говірку;
-- мова Г.Квітки-Основ”яненка – на харківську тощо.
Тарас Шевченко першим „піднісся до розуміння систетичності і соборності” літературної мови. Проте ще довго точилася дискусія щодо галицького впливу на українську літературну мову. Через певний час дискусія привела до зусадження крайностей і ствердження середньої лінії. Однак сучасна літературна мова широко використовує галицькі елементи: в абстрактній лексиці (засада, властивість, зарозумілість, необізнаний, вплив, відчувати); в поняттях побуту (парасоля, кава, серветка, цукерки, тістечко); в адміністративно-канцелярській сфері (звіт, уряд); подвійний наголос (засідання, роки, тисячі, часу); вживання прийменників (о першій годині, за наказом, за десять хвилин одинадцята, по обіді)
Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов”язкових для всіх літературних норм.

Мовна норма
Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова характеризується наявністю сталих норм. Унормованість – основна ознака літературної мови.
Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих реалізацій мовної системи, закріплених в процесі суспільної комунікації.
Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, опанування якими сприяє підвищенню культурної мови.
Ці правили оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалективізму і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру.

ЗАПИТАННЯ
1.Чи може суспільство функціонувати без мови і навпаки?
2.Чому звукова мова є найважливішим засобом спілкування людей? Чи існують інші засоби спілкування?
1.Чи можна назвати звукове спілкування тварин мовою?
2.В чому полягає функція мови?
1.Де виникла, на вашу думку, мова на земній кулі: в одному місці чи в різних районах?
2.Поміркуйте чому в різних мовах частина слів схожа за звучанням. Порівняйте: мать (рос.), мати (укр.), mother (англ.).
 

ЛЕКЦІЯ 2
НАЙВАЖЛИВІШІ РИСИ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО СТИЛЮ

1. Сфера функціонування, основне призначення, функції офіційно-ділового стилю..
2. Документ – основний вид офіційно-ділового стилю
3. Основні реквізити документа
4. Вимоги до складання й оформлення документа.
Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, залежно від потреб, вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на заняттях відрізніється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж коли він пише приватного листа. В мові відбувається певне розрізнення за набором мовних засобів, специфічними особливостями і мовному оформленні. Такі розрізнення називаються стилістичною диференціацією мови.
Літературна мова поділяється на стилі. Слово „стиль” – багатозначне, воно походить від латинського stylus – „паличка для письма”, тобто письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму і середньовіччя.
Стиль – це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів.
В українській мові виділяють традиційно п”ять функціональних стилів:
1) науковий;
2) офіційно-діловий;
3) публіцистичний;
4) художній;
5) розмовний.
Ми з вами будемо розглядати офіційно-діловий стиль.
Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок тощо. Основна функція офіційно-ділового стилю – інформативна (повідомлення). Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалудженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне функція офіційно-ділового стлилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення. ОДС слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.
Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.
ОДС має такі підстилі:
- законодавчий
- дипломатичний
- юридичний
- адміністративно-канцелярський.
Специфіка ОДС полягає в певних стильових рисах:
Нейтральний тон викладу змісту, точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю й стислістю, документальність, наявність усталених одноманітних мовних зворотів, сувора регламентація тексту.
Уміння складати ділові папери, вдумливо читати їх правильно розуміти – обов”язок кожної сучасної людини.
Завдання: законспектувати Таблицю 1 Сучасні ділові папери С.В. Глущик, О.В. Дияк, С.В. Шевчук К.: „А.С.К.”, 2002р., -ст. 22.

Документ – основний вид офіційно-ділового стилю
Основною одиницею ОДС є документ. Документ – це зафіксована на матеріальному носієві інформація з реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати. Носій – це матеріальний об”єкт, що використовується для закріплення та зберігання на ньому мовної, звукової чи зображувальної інформації. Разом із папером зараз широко використовується такі носії: магнітні стрічки, диски, які дозволяють використовувати для документування технічні й автоматизовані засоби.
Документування – регламентований процес запису інформації на папері чи іншому носії, який забезпечує її юридичну силу.
Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст. Відповідно до цього документи класифікуються:
за найменуванням (заява, лист, телеграма, довідка),
за походженням (службові, особисті),
за місцем виникнення (внутрішні, зовнішні),
за призначенням (щодо особового складу, кадрові, довідково-інформаційні),
за напрямом (вхідні, вихідні),
за формою (стандартні, індивідуальні),
за терміном виконання (звичайні, безстрокові, термінові, дуже термінові),
за ступенем гласності (для загального користування, службового, таємні),
за стадіями створення (оригінал, дублікат),
за складністю (прості, складні)
за терміном зберігання (тимчасового до 10 р., тривалого понад 10р., постійного зберігання,
за технікою відтворення (рукописні, відворені мехіначним способом),
за носієм інформації (на папері, диску, фотоплівці, перфострічці, дискеті).

Основні реквізити документа
Кожний документ складається з окремих елементів – реквізитів. Розрізняються постійні – реквізити друкуються під час виготовлення бланка, змінні – фіксуються на бланку в процесі заповнення.
Аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію, називається бланком. Є два види бланків: а)для листів; б)для інших документів.
Текст – головний елемент документа. Він повинен бути чітким, коротким і не допускати різних тлумачень.

Вимоги до складання й оформлення документа
Документ – основний вид ділового мовлення. Він має бути достовірним, переконливим, належним чином відреагованим і оформленим, містити конкретні й реальні пропозиції і вказівки.
Обов”язковим є заголовок, чітка композиція, цілісність змісту, зв”язність викладу, структурна організація, завершеність.

АВТОБІОГРАФІЯ
Це документ, в якому людина описує своє життя і діяльність. Подається при вступі до навчального закладу чи на роботу. Цей документ пишеться довільно. Заголовок може складатися з одного слова „автобіографія”, яке розміщається посеред рядка. Кожне нове повідомлення повинно починатися з абзаца. Зліва під текстом ставиться дата написання, справа – підпис автора.
Тип мовлення в автобіографії – розповідь від першої особи. При цьому не злід зловживати займенником я. Основну увагу треба приділяти фактам, не вдаючись до міркувань. Всі відомості подаються в хронологічному порядку, щоб уявити життєвий шлях людини, ділову кваліфікацію, і громадську активність.
1) прізвище, ім”я по батькові; 2)дата і місце народження, освіта, відомості про навчання, трудову діяльність, нагороди (заохочення); 3) короткі відомості про склад сім”ї; 4) домашня адреса; 5) дата, підпис.